Історія появи жіночих брюк

Брюки існували в західноєвропейській культурі ще в 15 столітті, але свою популярність вони отримали лише через століття. Кочові євразійські жінки-вершниці, такі як скіфи, поряд з персами, були першими, хто носив штани, пізніше введені в сучасну Європу угорцями і оттоманськими турками. Однак в Стародавній Європі ще кельти носили брюки.

Хоча штани для жінок не були модним пунктом до більш пізнього 20-го століття, жінки почали носити чоловічі штани (відповідно змінені) для зовнішніх робіт ще раніше років на сто.

Дівчата, що працюють на небезпечних вугільних шахтах, на той час шокували Вікторіанське суспільство, одягаючи на роботу брюки. Поверх штанів вони носили спідниці, скатані до талії, щоб не спадали. Жінки, що працюють на ранчо, одягали штани для верхової їзди, а на початку 20-го сторіччя жінки-льотчиці теж почали одягати брюки. Акторки Марлен Дітріх і Кетрін Хепберн часто фотографувалися в штанах і тим самим допомагали робити штани ще більш популярними серед жінок. За часів Другої світової війни жінки, які працювали на фабриках і виконували різні форми «чоловічої роботи» з військового обслуговування, носили брюки. У повоєнні часи популярність на брюки тільки збільшилася і вони стали прийнятним повсякденним одягом для того, щоб працювати в саду, ходити на пляж, або просто носити їх на дозвіллі вдома.

У 1960-х, Andre Courreges представив на показ довгі штани для жінок як модний атрибут гардеробу, розпочавши еру жіночого брючного костюму і дизайнерських джинсів. Він поступово зруйнував заборону для дівчаток і жінок - тепер у них з'явилася можливість одягати штани в школу, на роботу, і навіть на романтичну вечерю до ресторану.

І все ж першою відомою жінкою, яка вдягла штани, стала Елізабет Сміт Міллер. Вона була суфражистка (суфражисти - учасниці руху, які боролися за те, щоб жінкам надали виборчі права). Її мета полягала в тому, щоб допомогти жінкам у Сполучених Штатах отримати право брати участь у виборах. Вона також допомагала рабам боротися за відновлення свободи, при цьому сама проживала в дуже поганих умовах - зупинка в підземному метро і була її будинком.

Pantaloons, як вони називалися в той час, стали відомі завдяки ще одній суфражистці, Амелії Дженкс Блумер. Два рази на тиждень Блумер випускала газету під назвою «The Lily», в якій вона висловлювала власну точку зору на жіночу стриманість в моді й поведінці. В додаток до цього, в «The Lily» вона пропагувала концепцію реформи в жіночому одязі. Амелія була прихильником такого стилю одягу, який буде менше обмежувати жінок, на відміну від традиційного стилю того часу: корсети, занадто довгі спідниці.

Скоріш за все, що Міллер також не пропустила повз ідеї Амелії з приводу реформи і пошила для себе пару брюк. Це були довгі брюки мішкуватої форми, які звужувалися на щиколотки. Ці ранні штани були покликані надати жінкам більшу свободу пересування, в той же час зберігаючи порядність. Але вони отримали занадто жорстку критику в ЗМІ.

Елізабет Кеді Стантон, можливо, краще за всіх підвела підсумок важливості появи брюк у жіночому гардеробі, сказавши: «Питання вже полягає не в тому, як Ви виглядаєте, а в тому, як Ви себе почуваєте?»

Кілька фактів про моду на штани:
Сьюзан Молінарі, жінка - конгресмен з Нью-Йорка, викликала переполох в 1990 року, коли вона стала першою жінкою, яка дозволила собі одягти штани на засідання Парламенту. Молінарі звернулася до палати представників, і вона чекала, що промова викличе бурхливу реакцію в ЗМІ. Замість цього, на другий день у всіх газетах обговорювався тільки її зовнішній вигляд, а особливо - штани.

Кетрін Хепберн була першою актрисою, яка носила штани на знімальному майданчику.
Шарлін Артур, західна зірка, була першою співачкою, яка виступала на сцені в брюках в 1940 році.
До 1950-го, джинси і капрі стали стандартним одягом для жінок.